за другою Касіянівською редакцією (1462 р.)

 

Місяця травня в 3 день. Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського монастиря. Написане Нестором, мнихом того ж Печерського монастиря

 

Слово 8

 

Дякую тобі, Господи, Владико мій, Ісусе Христе, що сподобив мене, недостойного, оповідати про святих Твоїх угодників. Це бо, написавши спершу про життя та убієння, І про чудеса святих і блаженних страстотерпців Бориса і Гліба1, спонукався й до другої оповіді перейти. Хоча і више [це] моєї сили, й цього не достойний - недосвідчений і дурний, до того ж, не навчений ніякій мудрості2; але згадав, Господи, слово Твоє, що свідчить: "Якщо маєте віру, як зерно гірчичне, і скажете горі цій: прийди і впади в море - негайно, не сумніваючись, послухається вас"3. Взяв я, грішний Нестор, це до серця і, захистившись вірою та надією [на те], що все є можливим із Тобою, початок поклав слову писання про преподобного отця нашого Феодосія4, котрий був ігуменом монастиря Печерського Святої Владичиці нашої Богородиці, архимандрита всія Русі і начальника...

 

 Про народження святого Феодосія. 1. Є місто, назване Василевом12, яке відстоїть од Києва, града стольного, на п`ятдесят поприщ. І в ньому мешкали батьки святого, у вірі християнській живучи, всіляким благочестям прикрашені. Народили ж це блаженне дитя13, і, [по тому], на восьмий день принесли його, за християнським звичаєм, до ієрея Божого, аби нарік дитині ім`я. Пресвітер же, побачивши немовля й сердечними очима провидячи, що захоче з молодих літ себе Богу присвятити, назвав його Феодосієм14. По тому ж, як минуло дитині 40 днів, і хрещенням його освятили. Дитя ж росло, виховуване батьками своїми, і Благодать Божа була на ньому, бо Дух Святий ще з дитинства вселився в нього…

 

Довелось же батькам блаженного переселитися до іншого міста, що називається Курськом15. Князь так повелів, але, більше скажу, і Бог так зволив, аби і там доброго отрока житіє просіяло. …

 

Про дитячий підвиз святого Феодосія, 2. Ми ж, братіє, перейдемо до першої оповіді [про] святого цього отрока. Ріс [він], тілом і душею тягнучись до Любові Господньої, і ходив щоденно до церкви Божої, й слухав Святе Письмо з великою увагою. Ще й до дітей, котрі грались, як те с у звичаї в юних, не наближався, але гребував їхніми іграми. Одяг же його був залатаним, а тому батьки часто наставляли його одягтись у світлі шати і піти побавитися з дітьми. Він же у цьому їх не слухався, але за краще мав бути, ніби один із убогих. І, до того, просив своїх батьків, аби веліли віддати його одному з учителів навчатися Божественних книг, що й було зроблено. І скоро вивчив усе Божественне письмоІ7 так, аж усі дивувалися премудрості та розуму дитини й швидкості, з якою він навчався. А хто опише його покірність та послух під час навчання свого, не лише перед учителем своїм, а й перед усіма, хто вчився з ним?!

У цей час настав кінець життю його батька. Було тоді блаженному Феодосію 13 років. І звідтоді почав трудитися ще більше, виходячи з усяким смиренням зі слугами своїми на роботу в село. Мати ж його [наставляла сина] припинити цю справу, не дозволяючи йому таке творити, але молила одягтися в гарний одяг І так іти бавитися зі своїми ровесниками. Казала бо йому: "Так ходячи, принижуєш себе й рід свій!" Він же у тому її не слухався, тож не раз вона, вельми розгнівавшись, і била його. Була бо тілом міцна та сильна, як чоловік. Хто, не бачивши її, чув, як говорить Із кимось, то приймав її за мужа.

 

Про те, як святий вирушив подорожувати. 3. До того ж божественний юнак далі роздумував, як і яким чином спастися. Чув він про Святі Місця, де Господь наш Ісус Христос у плоті ходив, і бажав туди піти й поклонитись їм. [І] молився Богу, кажучи: Молитва. "Господи мій, Ісусе Христе! Почуй молитву мою, і сподоби мене сходити до Святих Твоїх Місць та з радістю поклонитися їм". Так молився він, і ось прийшли іноземці18 до міста того.

Побачивши їх, божественний юнак зрадів, підійшов, поклонився їм, привітав люб`язно і запитав їх, звідки і куди йдуть. Вони ж казали: "Зі Святих Місць семи. І коли Бог дасть, хочемо туди повертатися." Святий же молив їх, щоби взяли з собою й мали за супутника. Вони ж обіцяли йому забрати його з собою і доправити до святих місць. Почувши їхні обіцянки, блаженний Феодосій, зрадівши, повернувся додому. І коли вирішили іноземці ті піти - повідомили юнакові про свій відхід19. Він же встав поночі, [і] ніхто про те не знав. Таємно вийшов із дому свого, не маючи при собі нічого, крім одягу, в якому ходив, та й той був старий. І так пішов разом з іноземцями. Благий же Бог не попустив йому лишити країну нашу, оскільки йому ще з черева материнського судилося бути пастирем словесних овець цієї землі, [і] аби, лишившись без пастуха, не спустіла благословенна Богом паша, терном та бур`яном не поросла. Через три дні взнала мати його, що він пішов з іноземцями. І погналася услід, взявши з собою тільки одного свого сина, який був молодшим од блаженного Феодосія. Далеко довелось їй заїхати, доки настигла й схопила його. Од люті та гніву великого мати, вхопивши його за волосся, кинула на землю, і ногами своїми била. Іноземців же вельми поганивши, відпустила. Сама ж повернулася додому, ведучи сина, як якогось лиходія, зв`язаним. [І] була вона така люта, що і в дім свій прийшовши, била його, доки не знесилилась. А по тому завела до якоїсь горниці і там прив`язала його, й замкнувши, пішла. Блаженний же юнак все це з радістю приймав і Бога молив за все те. Через два дні мати звільнила його й дала йому поїсти, але, все ще гнівна, закувала ноги його в залізо тяжке й так веліла йому ходити, слідкуючи, аби знову не втік від неї. Так ходив він багато днів. Небавом знову змилостивившись над ним, почала з молінням напучувати його, аби не тікав од неї, бо любила його більше від інших [своїх дітей] 20, і тому не могла без нього жити. Він же обіцяв не йти од неї, і зняла [вона] залізо з ніг його, дозволивши вільно творити, що хоче. Блаженний же Феодосій повернувся до попереднього подвигу, щоденно ходячи до церкви.

 

Про те, як святий пік проскури. 4. Побачивши, що часто [прихожани] позбавлені Літургії, бо нема кому пекти проскури, і вельми через те печалячись, задумав [святий] сам, зі смиренням, взятися за ту справу. Що й зробив: почав бо пекти проскури і продавати, а прибуток віддавати старцям. А на те, що лишалося, купував зерно і, своїми руками змоловши, знову проскури робив. Це ж так Бог зволив, аби проскури чистими приносив до церкви Божої безгрішний та бездоганний юнак. Так творив років до 2 чи й більше 21. Всі ж ровесники насміхалися над ним, засуджуючи таке заняття. Того ворог навчив їх. Блаженний же все це мовчазно із радістю приймав.

Враг же, що ненавидить добро, бачачи себе переможеним смиренням богословесного отрока, не дрімав, бажаючи відвернути його від того починання. І ось почав матір його навчати, аби заборонила йому це починання. Мати бо його, не терплячи, що син її в такому осуді, почала з любов`ю казати йому: "Молю тебе, дитятко, відмовся од цієї роботи, бо соромиш рід свій. Не можу чути, як засуджують тебе за таку справу. Не личить тобі, юнаком бувши, таку справу творити!" Таж, зі смиренням відказав блаженний Феодосій своїй матері: "Послухай, молю тебе, о мати! Господь Бог наш Ісус Христос Сам дав нам Себе за приклад бідності та смирення, щоб і ми задля Нього змирилися. По тому ж принижений був, і обпльований, і побитий, і все стерпів задля нашого Спасіння. Тож наскільки більше належить нам терпіти, аби Христа набути? А що ж до справи моєї, [то] послухай: коли Господь наш Ісус Христос на Вечері возлежав із учнями своїми, то, взявши хліб та благословивши, розламав [і] дав учням, кажучи: "Прийміть і їжте. Це є Тіло Моє, що ламається за вас, і за багатьох [інших] для оставлення гріхів"22. Та якщо Господь наш хліб Плоттю Своєю нарік, то наскільки ж добре є мені радіти, що сподобив мене Господь робити Свою плоть". Почувши це, дивувалась мати його і чудувалась премудрості юнака. Відтоді облишила його. Але ворог не дрімав, наставляючи її на те, щоб заборонила отроку змирятись. І коли минув рік, а все бачила, як він пече проскури, почорнівши від жару пічного, запечалилася вельми й знову почала з того часу забороняти йому: коли ласкою, коли погрозою, а іноді й била [його], аби залишив цю справу. Блаженний же юнак був у скорботі великій од того, не знаючи, що робити. Невдовзі, вставши поночі, тасмно пішов із дому свого й попрямував до сусіднього міста, неподалік від цього, де жив у пресвітера, і робив, за звичаєм, свою справу. Мати ж його, обшукавши місто своє й не знайшовши його, печалилась за ним дуже. Таж через багато днів дізналась, де живе і зразу ж кинулась по нього з гнівом великим. І, прийшовши до згаданого міста, пошукавши, знайшла його в домі пресвітеровому і, захопивши його, поволочила, б`ючи, до міста свого. Й у дім свій привівши, заборонила йому [йти від неї], кажучи: "Тепер уже не зможеш піти од мене, бо якщо ще кудись втечеш, я знайду тебе і, зв`язаного, б`ючи, приведу до свого міста". Блаженний же Феодосій молився Богу, щоденно ходячи до церкви Божої.

 

Про служіння властителю і смирення святого. 5. Був же [він такий] смиренний серцем і корився всім, що властитель міста того, побачивши отрока такого смиренного та покірного, полюбив його дуже і повелів йому бути при своїй церкві, подарувавши ошатний одяг, аби ходив у ньому. Блаженний же одягався в нього не довго, носячи його на собі, немов якийсь тягар. А потім зняв і віддав жебракам. Сам у бідне вбрався й так ходив. Властитель же, побачивши його в такому вигляді, дав йому інший, ще кращий од попереднього [наряд], просячи, щоби ходив у ньому. Він же, знявши й той, також оддав. І так робив він багато разів, і, дізнавшись про те, правитель ще більше полюбив його, дивуючись його смиренню.

По тому пішов блаженний Феодосій до одного коваля і повелів йому скувати залізний ланцюг, який узявши, перепоясав стан свій і так ходив. Залізо ж вузьке було й вгризалося в тіло його, а він ходив так, ніби нічого неприємного не відчувала плоть його. Минуло чимало часу, й у святковий день мати веліла йому одягтись у гарний одяг для служіння вельможам того міста, які того дня збиралися на обід до властителя. І наказано було блаженному Феодосію бути там і слугувати. Тому [й] повчала його мати одягтися в одяг чистий, а особливо [тому], що чула [про його вчинок].23 Він же по простоті своїй не поберігся, переодягаючись у чисту одіж. А вона пильно дивилась, бажаючи істину бачити, і ось побачила на сорочці його кров од ран, натертих залізом. І, розгнівавшись на нього, не тямлячи себе, кинулась, розтерзавши сорочку на ньому, і, б`ючи його, зірвала залізо з пояса. А Божий отрок, ніби ніякого зла не прийняв од неї, одягнувся й пішов, і служив бенкетникам із звичайним смиренням 23.

 

Про те, як святий пішов від матері своєї до Києва. 6. По якомусь часі згадав [Феодосій], що каже Господь у Святій Євангелії: "Якщо хто не лишить батька і матері, й услід за Мною не йде- не достойний Мене" 24. І далі: "Прийдіть до Мене всі, хто страждає та обтяжений, і Я втішу вас. Візьміть ярмо Моє на себе, і навчіться від Мене, бо лагідний Я і смиренний серцем, і знайдете спокій для душ ваших" 25. Згадавши це, богодухновенний Феодосій запалав божественною любов`ю і дихав завзяттям Божим, повсякдень і повсякчас думаючи, як І де постригтися та втаїтися від матері своєї. За Божим Промислом відлучилась мати його до [свого] маєтку й була там довгий час. Блаженний же, зрадівши, помолився Богу і тайкома пішов із дому свого, не маючи при собі нічого, крім одягу та дещиці хліба задля немочі тілесної. І так попрямував до міста Києва, бо чував про монастирі, які є там. Не знаючи дороги, молився Богу, щоб знайти супутників, які показали б йому бажану путь. І ось, за промислом Божим, йшли тим шляхом купці на тяжко навантажених возах. Дізнавшись, що у те місто йдуть, блаженний зрадів духом і прославив Бога, Який виконав бажання серця його. Ішов, тримаючись віддалік, і не показуючись їм. А коли вони ставали табором на ніч, блаженний, не дійшовши [до них], так, аби [тільки] очима бачити їх, тут спочивав. [І] лише Бог беріг його, І так, ідучи три тижні, дістався названого міста.

Коли ж прийшов - обійшов усі монастирі, бажаючи бути мнихом, і просив їх, аби прийняли його. Вони ж, бачачи юнака бідного та вбого одягненого, не хотіли його брати. Це так Бог зволив, аби прийшов на місце, куди з юності був Богом покликаний.

Про прихід святого до великого Антонія і про постриг його. 7. І тоді почув про блаженного Антонія, котрий жив у печері, й, окрилений думкою, попрямував до неї. І прийшов до преподобного Антонія 26. Побачивши його, упав [навколішки], поклонився йому зі сльозами, молячи, аби бути прийнятим ним. Великий же Антоній, навчаючи його, говорить: "О, дитя, чи бачиш ти печеру цю скорботну - місце тісне? Ти ж [занадто] юний ще, [і], здається мені, не витримаєш тутешніх скорбот". Це ж казав він йому, лише перевіряючи, а сам пророчим поглядом провидів, що тут захоче збудувати славний монастир, де збереться безліч ченців. Богодухновенний же Феодосій відповів йому зі смиренням: "Знай, чесний отче, що Промислитель Бог привів мене до твоєї святості, велячи мені спастися тобою, а тому все, що накажеш робити - сотворю!" І говорить йому блаженний Антоній: "Благословен Бог, дитя, що укріпив тебе на таке прагнення. Це місце твоє - живи в ньому!" Феодосій же, знову уклякши, поклонився йому. Тоді благословив його старець та повелів великому Никону, пресвітеру й чорноризцю доброму 27, постригти його. Той взяв блаженного Феодосія і, за звичаєм святих отців, постриг його та в одяг монашеський одягнув 28 року 6540 (1032), за князя благочестивого Ярослава Володимировича. Отець же наш Феодосій віддався Богові й преподобному Антонію і звідтоді взявся до трудів тілесних та провадив безсонні ночі в славослов`ї Божому, перемагаючи дрімоту, трудячися для воздержання плоті, руками своїми працюючи і згадуючи повсякдень те слово з псалмів: "Бачиш смирення моє й працю мою, і прости всі гріхи мої"29. Отак усіма тими засобами душу змиряючи воздержанням, тіло й далі працею та підвизом мучив, так, аж дивувались преподобний Антоній та великий Никон смиренню його та покірності, і такій у його юні роки доброзвичайності, й міці і бадьорості. І вельми за те прославили Всемилостивого Бога.

Про прихід матері його до Києва. 8. Мати ж його довго шукала [сина] в місті своєму та в навколишніх містах, і, оскільки не знайшла його, - плакала за ним гірко, б`ючи себе в груди, як за покійником. І оголошено було по всій землі тій: коли десь бачено такого отрока, то щоб, прийшовши, повідомили юнаковій матері, і отримають нагороду за звістку про нього. І ось, прийшовши з Києва, повідали їй: "Чотири роки тому бачили його, коли ходив нашим містом, бажаючи постригтись у одному з монастирів". І те почувши, жона, не полінувавшись їхати туди, і нітрохи не забарившись, ні не злякавшись довгого шляху, попрямувала до названого міста, шукаючи сина свого. Прийшовши до міста того, обійшла всі монастирі, питаючи про нього. Наостанок же сказали їй, що він у печері у преподобного Антонія. Вона ж пішла сподіваючись] знайти його 30.

І почала старця хитрістю викликати, кажучи: "Скажіть преподобному, аби вийшов. Се бо довгий шлях пройшовши, дійшла, бажаючи говорити з тобою і вклонитися святості твоїй, щоб поблагословив ти мене". І звіщено було старцеві про неї, і вийшов до неї. Вона ж, побачивши старця, вклонилася йому до землі. Старець же помолився і благословив її. І по молитві сіли вони й повела жінка з ним довгу бесіду, а наостанок [лиш] згадала те, заради чого прийшла. І каже йому: "Молю тебе, отче, скажи мені, чи тут є син мій. Бо вельми за ним жалкую, не знаючи, чи й живий е". Старець же по простоті своїй, не зрозумівши її хитрощів, одказав: "Тут є син твій, не плач за ним, бо живий він." Тоді вона до нього каже: "То чому, отче, не бачу його? Довгий бо шлях пройшовши, дісталася міста цього, аби тільки видіти сина свого. І по тому повернусь до свого міста". Старець же їй відповів: "Коли хочеш бачити його, то йди зараз додому, а я піду вмовлю його, бо не хоче він ні з ким зустрічатися. Ти ж, прийшовши ранком, побачиш його". Зачувши те, пішла вона з надією наступного дня побачити його. Преподобний же Антоній, зайшовши до печери, звістив про все те блаженному Феодосію, [котрий], почувши, дуже жалкував, що не зумів утаїтись од неї. Наступного дня знову прийшла жона. Старець же довго вмовляв блаженного вийти до неї і побачитися зі своєю матір`ю! [Але] той не схотів вийти. Тоді старець, вийшовши, сказав: "Довго молив його, аби вийшов до тебе, але не хоче". Вона ж тоді уже не смиренно заговорила до старця, а вельми гнівно кричала: "Насильно старець цей захопив сина мого й заховав його в печері, і не бажає мені його явити! Виведи мені, старче, сина мого, щоб я його побачила. Бо не буду жити, як не зустрінусь із ним! Яви мені сина мого, аби не вмерла лютою смертю! Сама бо себе погублю перед входом до печери цієї, якщо не покажеш мені його!" Тоді Антоній, засмутившись дуже, зайшов до печери, попросив блаженного вийти до неї. Той же, не бажаючи виявити непослух перед старцем, вийшов до неї. Вона ж, побачивши сина свого таким нещасним, бо уже й обличчя його змінилось од тяжкої праці та подвижництва, обняла його й довго гірко плакала, і лиш мало втішившись, стала вмовляти Христового слугу, кажучи: "Вернись, дитятко, додому! А що тобі потрібно для спасіння душі - робитимеш дома по моїй волі, аби лишень не кидав мене. А коли помру, ти, поховавши тіло моє, повернешся до цієї печери, якщо захочеш. Не можу бо жити, не бачачи тебе!" Блаженний же одказав їй: "О, мати! Як хочеш бачити мене повсякдень - переселись до цього міста, й пішовши до одного з жіночих монастирів, пострижись там. І тоді, приходячи сюди, бачитимеш мене. А до того ж і душу спасеш. Коли цього не зробиш, то - істинно тобі кажу - більше не зможеш бачити лиця мого." Так й інакше вмовляв він матір свою в щоденних розмовах. Вона ж не хотіла про те й чути. А коли йшла від нього, блаженний, зайшовши до печери, старанно молився Богу за спасіння матері своєї і навернення серця її на послух йому. Бог же почув молитву угодника свого. Про це і Пророк каже: "Близько Господь до тих, хто кличе його воістину; волю тих, хто боїться Його, сотворить, і молитву їхню почує" 31. Одного дня прийшла до нього мати й каже: "Усе, дитя, що велено тобою, сотворю і не повернусь до міста свого, але, коли Бог так хоче, піду до монастиря жіночого і тут, постригшись, проживу решту днів своїх. Зрозуміла бо з повчань твоїх, що ніщо є цей світ тимчасовий". Почувши це, зрадів блаженний Феодосій духом і, зайшовши [до печери], розповів [про те] великому Антонію, котрий, дізнавшись, прославив Бога, Який навернув її серце на таке покаяння. І, вийшовши до неї, довго повчав її на користь та на спасіння душі. Звістив про неї княгині. Взяли її до монастиря жіночого святого Николи 32. І тут вона була пострижена і в чернецьку одіж убрана. Поживши довгі літа в доброму покаянні, померла з миром у Господі.

Про життя блаженного Феодосія, отця нашого, від дитячих літ до часу, коли прийшов у печеру, розповіла мати його одному з братів, на ім`я Федір, котрий був за отця нашого Феодосія келарем. Я ж те все чув од нього. Він розповів мені, і [я] записав це на спомин усім, хто читатиме це.

Але, перейду до подальшої розповіді про подвиги отрока, належні ж слова вкладе мені [до вуст] Бог, Який дарує благо і славослов`я. Цей бо святий отець наш Феодосій переможцем став у печері над злими духами. По постриженні ж матері своєї, відкинувши усі мирські печалі, став [ще більше] підвизатися на служіння Богу. І видні були три світила, що в печері розганяли пітьму бісівську молитвою та постом: маю бо на увазі преподобного Антонія і блаженного Феодосія та великого Никона. Ці жили в печері, молячи Бога і Бог був із ними: "Де бо,- сказано,- двоє чи троє зібрані в Ім`я Моє, там Єсм серед них" 33.

 

Про відхід святого Никона. 13.

 

Про поставлення святого на пресвітерство, 14. По відході тих святих блаженний отець наш Феодосій поставлений був пресвітером [за] велінням блаженного Антонія48, і служив повсякденно Божественну Службу з повним смиренням, бо мав лагідний характер і був тихий помислом і чистий розумом, і духовної мудрості сповнений, і любив він усю братію чистою любов`ю. Зібралось бо тоді братів до 15.

 

Про відхід великого Антонія. 15. Преподобний же Антоній, котрий звик жити сам і не терпів шуму та розмов, затворився в одній із келій печери, поставивши замість себе блаженного Варлаама, сина боярина Іоана. І звідтіля по тому переселився на інший пагорб і, викопавши печеру, там, де й донині чесне його тіло лежить, жив, не виходячи назовні. Невдовзі ж блаженний Варлаам поставив над печерою малу церковку в ім`я Святої Богородиці, аби братія туди збиралася на Божественне славослов`я. Звідтоді уже стало місце те відоме, бо раніше про нього багато хто не знав. Адже спершу жили вони в печері, а скільки скорботи та печалі прийняли через тісноту місця цього - тільки Богу відомо, а людськими вустами оповісти неможливо. До того ж, і їжа їхня була - тільки хліб і вода. В суботу ж та в неділю кашу вживали. Часто ж і на ті дні не було круп, а [тому] варили лише овочі й так їли. Ще ж і руками своїми працювали: взуття плели чи шапки, чи іншим рукоділлям займалися. І, понісши до міста, продавали, а за те зерно купували й ділили, щоб кожен уночі частку свою змолов для випічки хліба. По тому, відслуживши вранішню службу, далі займалися рукоділлям. Інші ж у городі копалися, вирощуючи овочі, доки не настане час Божественного славослов`я, коли, зійшовшись усі докупи в церкві, співали часи, Святу Службу правили. І [по тому], поївши трохи хліба, знову за діло своє брались. І так щодня трудилися, перебуваючи в любові Божій.

Отець же наш Феодосій смиренням та послухом усіх переважав, працелюбством та подвижництвом і працездатністю, бо мав тіло могутнє та міцне, І з задоволенням усім слугував, воду носячи та дрова з лісу доставляючи на своїх плечах; проводячи усі ночі в молитвах невсипущих. Іноді ж, [коли] братія спочивала, блаженний, узявши поділене жито та кожного частку змоловши, ставив на своє місце. Іноді ж, коли було багато ґедзів та комарів, поночі виходив з печери і, роздягнувшись до пояса, сидів, прядучи вовну [та] співаючи Давидів Псалтир. Все його тіло вкривалося безліччю ґедзів та комарів, які їли тіло його й пили його кров. Отець же наш Феодосій ні рухався, ні вставав з місця того, доки не приспівала утреня, і раніше від інших опинявся в церкві. Непорушно тут стояв, не метався думкою, здійснюючи Божественне славослов`я. І пізніше від усіх виходив із церкви. І тому всі дуже любили його, дивуючись його смиренню та покірливості.

 

Про поставлення на ігуменство святого Феодосія. 16. По тому блаженний Варлаам, ігумен цієї печерної братії, переведений був, за княжим велінням, до монастиря святого мученика Димитрія 49, І там на Ігуменство поставлений. Тоді ж братія печерна, зібравшись, звістила преподобному Антонію, [що] блаженного Феодосія ігуменом собі нарекла, бо чернецького життя дотримувався, [і] Божі Заповіді знав прекрасно. Отець же наш Феодосій, хоча й набув зверхності, не знехтував своїм смиренням та правилами, маючи на пам`яті Господа, Котрий сказав: "Коли хтось із вас хоче бути головнішим, то [хай] буде од усіх меншим, і всім слугою" 50. Тому й змирявся, тримаючи себе за найменшого, і всім прислужував, даючи себе за приклад усім, і на всяку роботу першим виходив та Святу Літургію за чином здійснював. І з того часу процвітало та розросталось місце те молитвами праведного. "Праведний бо, - сказано, - як фінік розцвіте і як кедр ліванський помножиться" 51. Помножувалася бо звідтоді братія І процвітало місце те добрими звичаями й молитвами їхніми та іншим благочестям. І чимало вельмож приходили до нього за благословенням і од майна свого дещицю малу їм подавали. Преподобний же отець наш, воістину земний янгол і небесний чоловік, Феодосій, бачачи місце те печальним І затісним, а до того ж і бідним, і що братії, яка помножувалась, замала [стала] церква для зібрання, ніколи не печалився тим, ні не вболівав, але щоденно братію свою втішав, навчаючи ніколи не піклуватися про плотське, й, проповідуючи, нагадував їм слова Господні: "Не піклуйтеся, - сказано, - про те, чи що їмо, чи що п`ємо, чи у що одягаємось: знає бо Отець Ваш Небесний, що потребуєте всього того, але шукайте спершу Царства Небесного, і все інше дасться вам" 52. Так думав блаженний, і Бог [справді] все необхідне щедро подавав йому.

Про поставлення монастиря Печерського. 17. Тоді цей великий Феодосій знайшов вільне місце неподалік від печери і, розрахувавши, що його достатньо для заснування монастиря, і розбагатівши, Благодаттю Божою, і укріпившись вірою та надією, та Духом Святим виповнившись, почав підвизатися, [аби] заселити місце те. І, оскільки Бог помагав йому, швидко побудував на тому місці церкву в ім`я Святої Преславної Богородиці й Пріснодіви Марії 53, та, огородивши [її], поставив [навколо] багато келій, і тоді з братією переселився з печери на те місце року 6570 (1062)54. І звідтоді, Божою Благодаттю, розрослося місце те і постав славний монастир, заснований святим нашим отцем Феодосієм, і донині існує, Печерським називаючись.

По цьому ж послав блаженний одного з братів у Константинів град до Єфрема-скопця, аби увесь статут Студійського монастиря приніс, переписавши. Той же небавом веління преподобного отця нашого виконав і, весь статут монастирський переписавши, послав до нього. Отримавши ж його, отець наш Феодосій наказав прочитати перед братією і звідтоді почав у своєму монастирі все робити за статутом святої обителі Студійської, як і донині учні його цих [правил] дотримуються 55. Всякому ж, хто хотів бути чорноризцем і приходив до нього, не відмовляв: ні убогому, ні багатому, а всіх радо приймав, бо й сам був у такій скруті - як і вище сказано - коли прийшов із міста свого, бажаючи бути мнихом, і як обходив він усі монастирі, і не бажали його прийняти - Бог так зробив для випробування його. Пам`ятав це все преподобний: яка скорбота буває людині, котра бажає постригтися, але зневажена, і тому з радістю приймав усіх, хто приходив. Та не зразу постригав його, але наказував у своєму одязі ходити, доки звикне до статуту монастирського, і тільки по цьому одягав його у монашеський стрій, і так далі в усіх службах перевіривши його, [тільки] тоді постригши, одягав його у мантію, доки далі буде чернець навчений життю чистому. І тоді сподоблював його прийняти великий янгольський образ, і накладав на нього куколь 56.

Кожного року в дні святого М`ясопуста отець наш Феодосій ішов до печери, де чесне тіло його поховане було 57.

Тут затворявся один до Вербного тижня, а у п`ятницю цього тижня, увечері, приходив до братії і, ставши в дверях церковних, повчав усіх і втішав у подвизі посту їхнього. Про себе ж казав, як про недостойного, ніби жодного тижня не міг досягти їх у трудах їхніх.

 

Про перемогу святого над нечистими духами. 18. Багато печалі та мани злі духи творили йому в печері, навіть і ранили його, як це й про святого та великого Антонія написано 58. Але явився йому Той, дерзати велячи, і силу для цього невидимо з небес послав йому для перемоги над ними. Хто бо не зчудується блаженному цьому, що в такій темній печері перебував сам, не боячись незліченних полків невидимих бісів, але міцно стояв, як могутній сміливець, молячись Богу, і Господа Ісуса Христа на поміч собі закликаючи. І так переміг їх Христовою силою, що по тому не сміли вони наближатися до нього, але здалеку ману йому насилали. [Одного разу] по вечірні сів він, бажаючи відпочити - ніколи бо не лягав на ребра свої, але коли хотів спочити, то сідав на лавку, і так трохи передрімавши, вставав знову до нічних молитов, б`ючи земні поклони. Сидів же він, - як уже сказано, - і ось зачув шум кроків у печері од безлічі бісів, котрі колісницями їхали, а інші у бубни били чи на дудках грали, і так кричали, аж тряслася печера од шуму, який здіймали злі духи. Отець же наш Феодосій, усе те зачувши, не злякався душею, не вжахнувся серцем, але огородився зброєю хресною і, вставши, почав співати Псалтир Давидів. І зразу сильний шум припинився. Та як сів знову по молитві, однак незліченні бісів голоси зачулись, як і раніше. І, вставши, знову почав преподобний Феодосій співати Псалтир, і зразу ж голоси зникли. Таке багато днів та ночей витворяли йому злі духи, аби не дати йому ні хвилі перепочинку, доки, Благодаттю Христовою, переміг їх і отримав од Бога владу над ними, [таку], що звідтоді не сміли вони [навіть] наблизитися до місця того, де блаженний молитву творив.

І по тому якось капостили також біси у домі, де пекла братія хліб: коли борошно розсипали, коли ж закваску для хліба розливали, й інші численні паскудства творили. Тоді ж начальник над пекарями пішов [і] розповів блаженному Феодосію про витівки нечистих бісів. Той же, надіючись, що отримав од Бога владу над ними, пішов увечері до дому того і, зачинившись, пробув там у молитві до ранку. І звідтоді не з`являлися біси на тому місці, і шкоди ніякої не робили, боячись запретительної молитви преподобного.

 

Як він повчав учнів своїх. 19. Мав же звичай цей великий Феодосій обходити щоночі келії всіх мнихів, бажаючи знати кожного житіє та щирість до Бога. І коли чув, що хтось молиться - зупинявся й прославляв за нього Бога. Коли ж чув, що розмовляють по повечір`ї, по двоє або по троє зійшовшись докупи, то тут, вдаривши рукою своєю в двері, і тим даючи знати про свій прихід, ішов геть. А на ранок, покликавши їх, не зразу викривав, але здалеку, притчами повчаючи, підводив у розмові, бажаючи визнати відданість їхню Богові. Коли бував брат чистий серцем і гаряче любив Господа, то цей, скоро зрозумівши свою вину, падав до ніг йому, просячи вибачення. А як більше у брата серце затемненням бісівським вкрите, то цей стоїть і думає, що про Інше мова зайшла, [і] вважає себе невинним, доки блаженний, викривши його та епітимією укріпивши, відпускав. І так усіх учив старанно молитися Богу і не балакати ні з ким по вечірній молитві, і не ходити з келії до келії, але молитися Богу вдома. Коли ж хто може - і рукоділлям якимось займатися щоденно, псалми Давидові на вустах своїх маючи.

І казав до них так: "Молю вас, брати! Подвигнемося постом і молитвою, ... А також зненавидимо світ цей, згадуючи завше сказане Господом: "Коли хто не залишить батька й матір, жінку й дітей, і маєтки задля Мене і Благої Вісті, недостойний Мене" 59. І далі: "Хто збереже душу свою - погубить її. А хто погубить її задля Мене - спасе її" … 60. Святий цей наставник так творив [сам] і повчав [про це] братію. Вони ж, як спрагла земля воду, так приймали слова його, приносячи плоди трудів своїх Господу, хто в 100, а хто [в] 60, хто в 30 [разів примноживши]. І можна було бачити на землі людей, житієм подібних до янголів. І монастир той - подібний Небу! І в ньому ж блаженний отець наш Феодосій яскравіше од сонця сяяв добрими ділами, про які вам оповім.

 

Про прославлення святого і сіяння Божого світла. 20. Це явилося ігумену монастиря святого архистратига Михаїла62 на ім`я Софроній. їхав бо він поночі до свого монастиря - ніч же була темною, - і ось побачив над монастирем блаженного отця нашого Феодосія світло! Здивувавшись, прославив він Бога, говорячи: "О, яке милосердя Твоє, Господи, що показав єси такий світильник у місці цьому святому: - преподобного сього мужа, котрий, так світячись, просвітлює монастир свій". Таке ж [видіння] бачили неодноразово й інші, [і] розповідали.

Князі і бояри, зачувши про добродійне їхнє життя, приходили до великого Феодосія, сповідували йому гріхи свої і, отримавши велику [духовну] користь од тих відвідин, ішли собі. А також приносили йому [дещо] зі свого майна на влаштування монастиря. Інші ж і маєтки віддавали на церковні потреби монастиреві та братії. Найбільше ж любив блаженного христолюбивий князь Ізяслав, котрий сидів тоді на престолі батька свого [Ярослава Мудрого]. Часто звав його до себе, багато разів і сам приходив до нього і, наситившись духовною бесідою, їхав додому. Звідтоді Бог звеличив місце те, помножуючи всі дoбра в ньому молитвами угодника свого.

Отець же наш Феодосій заборонив воротареві після обіду відкривати будь-кому ворота, щоб ніхто не входив до монастиря до вечора, аби в полуденні години спочивала братія заради нічних молитов та вранішньої служби 63.

 

Про прихід князя Ізяслава. 21. Одного дня, в полудень, прийшов, за звичаєм, христолюбець Ізяслав з невеликою свитою, бо, бажаючи їхати до блаженного, розпускав усіх бояр додому і так приходив до нього. Цього ж разу, як сказано, приїхавши і злізши з коня, - бо ніколи не заїжджав конем на двір монастирський - підійшов до воріт і наказав відчинити, бажаючи увійти. Воротар же той відповів йому: "Повелів великий отець наш не відкривати воріт нікому, доки настане час вечірні". Тоді знову христолюбивий князь звернувся до нього, аби той упізнав його. І сказав: "Це я є! І мені одному відчини." Той же, не знаючи, що це князь, одказав йому таке: «Казав тобі, що наказано мені ігуменом: "Якщо навіть князь прийде - не відчиняй воріт!" Але коли хочеш - потерпи трохи до часу вечірні». Той же відказав: "Я і є князь, то невже й мені не відчиниш?". Тоді ізник 64 виглянув і, пізнавши князя, не відчинив ворота, але побіг доповісти блаженному. Той же стояв перед ворітьми і чекав, на зразок святого і верховного Апостола Петра: той бо, виведений бувши янголом із темниці, прийшов у дім, де були учні [його], і постукав у ворота, а рабиня, виглянувши й побачивши, що стоїть [перед ними] Петро, від радості не відчинила воріт, але побігла сказати учням про прихід його 65. Так і цей од страху не відчинив воріт, але швидко побіг розповісти блаженному про прихід христолюбивого князя. Блаженний вийшов і, побачивши князя, поклонився йому. По тому мовить йому христолюбивий князь Ізяслав: "Чи дійсно, отче, така заборона твоя, як каже цей чорноризець: якщо і князь прийде, не впускати його?" Блаженний же відказав: "Для того було це повеління, благий владико, щоб опівдні не виходила братія з монастиря, але відпочивала в цей час заради нічних молитов. Твоє ж Богом послане піклування Святою Владичицею нашою Богородицею - благо, і душі твоїй на користь; ми ж вельми радіємо відвіданню твоєму". І пішли вони до церкви, і помолився блаженний, і сіли. І тоді отримав насолоду христолюбивий князь од медоточивих тих слів, які злітали з вуст преподобного отця нашого Феодосія, і, велику користь із того отримавши, пішов додому, славлячи Бога. І з того дня ше більше полюбив його, і ставився, ніби до одного з найперших святих отців, і вельми слухався його, і робив усе, що велів йому великий отець наш преподобний Феодосій.

 

Про преставлення блаженного Варлаама. 22.

 

Про відхід блаженного Ісайї. 23.

 

Про прихід святого Никона. 24.

 

Про мудрість святого і старання. 25. Оповісти ж хочу про таке світило - святого і великого отця нашого Феодосія. Бо був він воістину чоловік Божий, світило в миру видиме, що просіяло всім чорноризцям смиренним розумом та послушливістю. І в інших трудах підвизався, працюючи повсякденно руками своїми. Ще ж і до пекарні часто ходив, і з веселим духом із пекарями тісто місив та хліб пік. Був бо, як я уже казав, тілом міцний та сильний. А всіх, кому було тяжко, учив, укріплюючи та втішаючи, ніколи не втрачати сил у праці.

Якось у переддень свята Святої Богородиці не виявилось води. А був тоді келарем Федір, про якого тут уже йшлося, і який багато розповів мені про цього преславного мужа. Ось той пішов і доповів блаженному Феодосію, що нема кому наносити води. Тоді блаженний хутко встав [і] почав воду носити з колодязя. І ось один з-поміж братії, побачивши, як він воду носить, і швидко пішовши, повідав кільком братам, котрі, з готовністю прибігши, наносили води аж надміру.

А то якось не було дров для приготування їжі. Пішов келар Федір до блаженного Феодосія, просячи: "Вели, отче, одному з братів, хто не мас роботи, аби пішов наколоти дров". А блаженний каже: "Ось я є вільним і піду!" Був тоді час обідній. Блаженний же повелів братії йти на трапезу. Сам же, взявши колуна, почав колоти дрова. І ось, поївши, вийшла братія і бачить преподобного свого ігумена, що коле дрова, І так [тяжко] трудиться! І взяв кожен свою сокиру, і стільки запасли Дров, що вистачило на багато днів. Такий бо був потяг до Бога [у] блаженного й духовного отця нашого Феодосія. Мав бо смирення істинне та покірність велику, маючи в цьому за взірець Христа, істинного Бога, що сказав: "Учіться у Мене, оскільки лагідний Я та смиренносердий" 73. Тому, на таку науку зважаючи, змирявся, бувши, як найнижчий од усіх, і так працюючи та трудячись, першим ставав до роботи й до церкви приходив найпершим. Не раз, коли великий Никон сидів і переписував книги, вмощувався блаженний коло нього і пряв нитки для цієї справи. Такі були його смирення й простота.

І ніхто ніколи не бачив, аби він приліг на ребра свої чи воду на тіло своє вилив - мив він лише, хіба що, руки. За одяг була йому свита груба, що колола тіло, а зверху інша, і та дуже бідна, яку він одягав на себе, аби не видно було на ньому власяниці. І над цим одягом бідним численні дурні, докоряючи йому, сміялися. Блаженний же з радістю приймав їхні докори, повсякдень маючи на пам`яті слово Господнє, яким утішаючись, веселився. "Блаженні бо сете, - сказано, - коли докоряють вам і коли кажуть на вас лихі слова, наклепи зводячи на вас заради Мене. Возрадуйтеся того дня й звеселитеся, бо велика винагорода ваша на небесах" 71. Це бо згадував блаженний і тим втішався, терплячи від усіх докори та образи.

 

Про повізника, що возив святого. 26. Одного дня пішов великий Феодосій задля якоїсь потреби до христолюбивого князя Ізяслава, що був [тоді] далеко від міста. Прийшов, і до вечора затримався у справі. Повелів же христолюбець доправити його до монастиря возом, аби міг він виспатися вночі. В дорозі повізник, додивившись до його одягу і прийнявши за вбогого, сказав блаженному: "Чорноризче! Ти повсякдень нічого не робиш, а я ось втомився. Не можу па коні їхати. Але хай я спочину на возі. Ти ж, мігши на коні їхати, сядь на коня". Тоді блаженний, з великим смиренням вставши, сів на коня, а той ліг на возі. І поїхав святий далі, радіючи і славлячи Бога. А коли починав дрімати, злізав з коня і йшов поряд із ним, доки не втомлювався; і тоді знову сідав на коня.

Зазоріло. Вельможі, котрі їхали до князя, здалека пізнавали блаженного та, злізши з коней, кланялися йому. Тоді сказав отроку: "Вже світає, дитино! Сідай на коня свого!" Отрок же, побачивши, як усі кланялись тому, перелякався і, затремтівши, встав та сів на коня, і так поїхали далі, [а] преподобний Феодосій сидів на возі. Усі ж бояри, зустрівши його, кланялись йому, тому, хто віз його, все більше страху прибавляючи.

Дісталися монастиря, і ось, вийшовши, вся братія поклонилась йому до землі. Тоді отрок ще більше перелякався, думаючи про себе: "Хто є цей, коли всі так кланяються йому?!" Преподобний, взявши його за руку, завів до трапезної й повелів нагодувати і напоїти досхочу. Ще й грошей йому давши, відпустив.

Про це розповів братії сам той отрок, а блаженний про те нікому не дав знати, але повсякдень навчав братію не заноситися ні в чому, але бути смиренним мнихом, вести себе, як найменший із усіх, і не величатися, а перед усіма покірливим бути. "Ходячи, - казав їм, - руки зігнуті на грудях своїх майте. І щоб ніхто не переважив вас у вашому смиренні, кланяйтесь один одному, як належить іноку. І не ходіть із келії до келії, але кожен хай молиться Богу в своїй келії". Такими та іншими багатьма словами повсякдень безперестанку повчав їх. І ще, почувши од братії, що в когось мана диявольська, кликав його, і оскільки сам був спокушуваний бісом, учив та наказував міцно протистояти диявольським підступам, не розслабляючись од мани бісівської напасті, не йти з місця того, але постом та молитвою огородитися і Бога часто закликати на переборювання злого біса. Казав також їм і так: "І зі мною бувало так спочатку. Одної бо ночі співав я в келії повсякденні псалми, ї ось переді мною чорний став пес, так, що мені не можна й поклонитися. Стояв він довго переді мною, я ж, підбурюваний ним, хотів ударити його, і він став невидимим. Страх і трепет пройняв мене, так, що аж захотілося мені тікати звідтіля. Та Господь поміг мені. Ледь трохи звільнившись од жаху, почав старанно Бога молити й часті поклони бити. І так звільнився від страху того, і звідтоді не боюсь я їх, якщо і з`являються перед моїми очима". І багато ще чого говорив їм, укріпляючи їх на злих духів. І по тому відпускав їх радісних, і вони славили Бога за такі повчання доблесного наставника й учителя їхнього.

 

Про Ларіона. 27.

Tой-таки чорноризець Ларіон оповідав мені [таке]. Був бо книгописцем добрим, і день та ніч переписував книги в келії блаженного отця нашого Феодосія, а той, тихо співаючи псалми, пряв своїми руками шерсть або щось інше робив. Так одного вечора робив кожен із них своє діло, і ось увійшов економ, кажучи блаженному: "На ранок нема за що купити [ні] їжі для братії, ні іншого потрібного". Тоді блаженний говорить йому: "Зараз, як бачиш, вечір, і до ранку ще далеко. А тому іди й потерпи трохи, молячися Богу. Може Той помилує нас і потурбується про нас, як Йому буде завгодно". І, почувши це, економ вийшов. [Тоді], негайно вставши, блаженний пішов до внутрішньої келії своєї співати щоденне правило, а помолившись, повернувся і сів далі робити свою роботу. І знову прийшов економ, мовлячи те [ж] саме. І тоді відповів йому блаженний: "Чи не казав тобі: помолися Богу! Ранком же підеш у місто і візьмеш у продавців у борг, що потрібно братії. І потім, як допоможе Господь - віддамо борг. Вірним бо є сказане: "Не турбуйтесь ранком, ранок бо сам про себе турбується, [бо] Той вас не залишить Своєю Благодаттю"71.

 

Про Богопослане злато. 28. І пішов економ. І ось увійшов світлий отрок у військовому спорядженні, і, нічого не сказавши, поклонився й поклав на стіл гривню золота, і так само мовчки вийшов геть. Встав блаженний І взяв золото, і слізно помолився подумки Господу Богу. По тому, покликавши воротаря, запитав його: "Хто, - каже, - приходив до воріт цієї ночі?"70 Той же заприсягнувся, що як іще засвітло зачинено ворота, з тих пір не відкривав їх і ніхто не приходив до них. Тоді блаженний, покликавши економа, подав йому гривню золота, кажучи: "Чому кажеш, брате Анастасе: не маємо за що купити потрібного для братії? Іди ось і купи [все], що належить для братів. На ранок же Бог [знову] потурбується про нас". Тоді економ, усвідомивши Благодать Божу, уклякнувши, поклонився йому, благаючи пробачення у преподобного. Блаженний повчав, кажучи: "Ніколи не впадай у відчай, але кріпким будь у вірі, всі печалі свої піднось до Бога. І Той потурбується про нас, як те буде Йому завгодно. І зроби для братії сьогодні велике свято, оскільки [це] є милість Божа". Господь же [й] надалі щедро подавав йому на потребу богообраного того стада, молитвами преподобного.

Блаженний же усі ночі в безсонних молитвах провадив, молячи Бога за всіх цих із плачем та часто до землі коліна схиляючи. Неодноразово [це] чули ті, хто служив у церкві. Вони, як приспівав час утрені, хотіли від нього благословіння взяти. Один Із них тихо підкрадався і, ставши [під дверима], слухав. І чув, як той молиться і вельми плаче, й головою часто об землю б`є. Потім, трохи відступивши, починав тяжко ступати. І [той], лише зачувши, замовкав, удаючи, ніби спить. Він же стукав, і казав: "Благослови, отче!" Блаженний же мовчав, І іноді до трьох разів стукав і говорив: "Благослови, отче!", доки той, ніби прокинувшись, відповів: "Господь наш Ісус Христос та благословить тебе, чадо". І раніше від усіх опинявся у церкві. Кажуть, робив він так кожної ночі.

 

Про Даміана пресвітера. 29.

 

Про прихід розбійників і про диво, що сталось [із ними]. 30. І ось одної дуже темної ночі прийшли на них розбійники. Казали ж, що в церкві на хорах майно монастирське заховане, а тому не пішли ні до однієї з келій, але попрямували до церкви. І раптом почули у храмі спів! Подумавши, що то братія співає павечерні молитви, пішли. Трохи переждавши у лісі, вирішили, що вже закінчилася служба. І знову прийшли до церкви. І тут почули ті ж самі голоси та бачили світло чудесне в церкві, і пахощі лилися з храму, янголи бо співали. Вони ж подумали, що [це] братія полунощницю служить, і знову одійшли, чекаючи, доки закінчиться молитва, і тоді, зайшовши, заберуть усе, що є у ній. І так багато разів приходили вони й той же янгольський голос чули. Настав час утрені, і пономар, за звичаєм виголосивши "Благослови, отче!", почав клепати [у било] до заутрені. Вони ж одійшли недалеко в ліс і, сівши, кажуть: "Що нам робити? Здається, привиди були в церкві. Але тепер, коли зберуться всі до храму, то підемо, й, двері заступивши, усіх переб`ємо і так майно їхнє візьмемо." То бо враг на таке надихав їх, бажаючи таким чином викорінити святе стадо з того місця. Але нічого не досяг, сам переможений бувши тими [ченцями, бо] Бог [їм] допомагав, молитвами преподобного отця нашого Феодосія. Тоді злі ті люди, трохи зачекавши, доки преподобне стадо з блаженним наставником і пастирем своїм Феодосієм зібралось до церкви І заспівали ранкові псалми, кинулись на них, немов люті звірі. [Та] лиш наблизилися, як раптом сталося диво страшне: одірвалась од землі церква і з усіма, хто був у ній, піднялась у повітря, аж не можна було до неї дострелити. Ті ж, що були у церкві з блаженним, нічого не чули й не розуміли. Вони ж, побачивши чудо й перелякавшись, у трепеті повернулися додому. І звідтоді зареклися комусь зло чинити, і навіть отаман їхній прийшов із трьома іншими до блаженного отця нашого Феодосія покаятися в тому й оповіли йому цю подію. Блаженний же, те почувши, прославив Бога, Який порятував їх од такої смерті. По тому, повчивши їх про спасіння душі, відпустив їх. Вони ж славили Бога й дякували Йому за те 79.

 

Це чудо сталося у тій же церкві Печерській. Про чудо, що сталось в церкві Печерській. 31. Одного разу також бачив [подібне чудо] і один із бояр христолюбивого князя Ізяслава. Проїжджав той колись поночі в полі за п`ятнадцять поприщ од монастиря блаженного Феодосія. І ось побачив церкву в хмарах! І, вжахнувшись, погнав разом із почтом [коней], бажаючи бачити, що то за церква. І лиш дістався до монастиря блаженного - побачив, як на його очах опустилася церква й стала на своєму місці. Він же постукав у ворота, і [коли] воротар відчинив - зайшов до блаженного й оповів про те, що сталося. І звідтоді часто приходив до нього, насичуючись від нього духовними словами, подавав йому од багатств своїх на влаштування монастиря.

 

Про Климента боярина. 32. Також інший боярин того ж христолюбця князя Ізяслава, йдучи одного разу з князем своїм воювати ворогів, дав подумки обітницю, замисливши: "Якщо повернуся додому здоровим, то дам Святій Богородиці у монастир блаженного Феодосія дві гривні золота та ще на іконі Святої Богородиці вінець обкую". Почалась битва, і чимало з обох боків у бою від зброї полягло. По тому ж переможені були вороги, а ці, врятувавшись, повернулися додому. Боярин же забув, що обіцяв Святій Богородиці. І [ось], за кілька днів по тому, спав він опівдні в горниці своїй, і почувся йому голос страшний, який кличе його по імені: "Клименте!". Він же підскочив і сів на ложі. І ось побачив ікону Святої Богородиці з монастиря блаженного, що стояла перед його ложем! І походив од неї голос такий: "Чому ж ти, Клименте, пообіцяв пожертвувати на Мене, але не дав [нічого]? Та нині кажу тобі: поспіши виконати обітницю свою!" Сказавши це, стала ікона невидимою для нього. Тоді Ггеуевич Здеїстав 80 - таке бо було раніше ім`я його - вжахнувшись, узяв обіцяне, поніс до монастиря [і] віддав блаженному Феодосію. Також і вінець на іконі Святої Богородиці наказав обкувати.

А невдовзі надумав той боярин подарувати монастирю блаженного Євангелію. І як прийшов він у монастир до великого Феодосія, маючи за пазухою Святу Євангелію, і, по молитві, хотіли вони сісти, а він ще не показав Святого Письма, каже йому блаженний: "Спершу, брате Клименте, вийми Святу Євангелію, яку масш у себе за пазухою, [і] яку обіцяв пожертвувати Святій Богородиці. І тоді сядемо". Почувши це, вжахнувся він прозорливості преподобного, ще бо нікому про те не звіщав. Тоді, вийнявши Євангелію, дав блаженному в руки, і по тому, сівши, [та] натішившись духовною бесідою, повернувся додому. І з тих пір дуже полюбив блаженного Феодосія і часто приходив до нього й велику користь мав [од бесід] із ним.

 

Про настанови святого. Слово 33. Преподобний же отець наш Феодосій, істинно виповнений Духа Святого, і Божий талант помножив, заселивши місце те безліччю чорноризців: на місці, що колись порожнім було, заснував нині славний монастир. Та не хотів ніякого прибутку збирати в ньому, але радше з вірою та надією уповав на Бога, ніж надіятися на майно. А тому не раз ходив по келіях учнів своїх і, коли щось знаходив у кого: чи що їстівне, чи одяг зверх встановленого [статутом], чи інше якесь майно, то, забравши, у піч кидав, як щось бісівське і потурання гріху 81.

 

Про того, хто часто йшов із монастиря. 34. Був тут один брат нетерпеливий, що часто кидав монастир блаженного, і, коли черговий раз приходив, знову блаженний із радістю [його] приймав, кажучи: "Не можна лишати його так, аби помер не в монастирі: бо хоч і часто кидав він нас, але мусить кінець життя свого в монастирі цьому зустріти". І слізно молив за нього Бога, просячи для нього терпіння. …

 

Про брак харчів. 35. Якось прийшов келар до цього блаженного, кажучи: "Не матиму чого сьогодні дати братії їсти, бо не маю [з] чого варити". І каже йому блаженний: "Іди [й] зачекай трішки, молячи Бога. Можливо, потурбується про нас? Якщо ж ні - звариш пшеницю і, змішавши з медом, подаси на трапезі братії. Все ж, понадіймось на Бога, що в пустелі людям непокірним хліб небесний подав та дощ із перепелів. То й нам нині [ще] може харч подати". Вислухавши це, келар пішов. Блаженний же молився за них Богу непрестанно. І ось, пом`янутому вище боярину Іоану 86 заклав Бог у душу, [і] наповнив [він] три вози припасами: хлібом, сиром, рибою, сочевицею і пшоном, а також медом, і послав блаженному в монастир. Побачивши те, блаженний прославив Бога і каже келарю: "Чи бачиш, брате Федоре? Не може Бог лишити нас, [коли] надіємося на Нього всім серцем. Але йди, зроби сьогодні братії обід багатий, це бо є милість Божа!" І так блаженний радів з братією на обіді веселощами духовними, а сам їв лише хліб сухий та овочі варені без масла, і воду пив - така бо була його звичайна їжа. І ніколи не бачили його смутним чи понурим, коли сидів на трапезі. І Благодаттю Божою світився.

 

Про милосердя святого Феодосія. 36. І до того ж блаженного одного разу привели зв`язаних розбійників, спійманих у одному з монастирських маєтків, коли хотіли красти. Блаженний же, побачивши їх спутаними і в такій скорботі, розжалобився та просльозився, повелів звільнити їх та дати їм їсти й пити, та по тому повчав їх довго, щоб не кривдили нікого й зла нікому не творили.

Подарував їм по тому доволі потрібного, і так, з миром, відпустив. Вони ж пішли, славлячи Бога й блаженного Феодосія. З тих пір розкаялись і нікому жодного зла не чинили, але вдовольнялися заробленим власною працею.

Таке було милосердя великого отця нашого Феодосія. Якщо бачив жебрака чи каліку, чи сумного кого, чи бідно вбраного, жалів його, і дуже тужив од того, І зі сльозами допомагав йому. І задля того заснував двір біля монастиря свого і церкву збудував в ім`я святого першомученика Стефана, і тут поселив жебраків, і сліпих, і кульгавих, і хворих. І від монастиря подавав їм усе потрібне, віддавав десяту частину всього, що було в монастирі. А ще, кожної суботи посилав віз хліба для тих, хто був у темницях і ув`язненим.

Про пресвітера, що просив вина. 37. Одного дня прийшов до преподобного Феодосія пресвітер з міста, просячи вина для служіння Святої Літургії. Блаженний негайно покликав служителя церковного і повелів налити вина у принесену посудину і дати йому. Той же одказав, говорячи: "Мало [маємо] вина, тільки на два, чи три, чи на чотири дні [служіння] Святої Літургії". Блаженний же одказав йому: "Вилий усе цьому чоловікові, а про нас Бог потурбується". Той же пішов і, порушивши повеління святого, влив йому в посудину трішечки вина, лишивши на вранішню церковну службу. Пресвітер же поніс і показав блаженному Феодосію, що так мало йому дано. І, знову покликавши пономаря, говорить йому: "Чи не казав тобі вилити все і не піклуватися про завтрашній день, бо не може Бог лишити церкву цю на ранок без Служби, але ще сьогодні подасть нам вина доволі". Тоді пішов пономар і вилив усе вино пресвітерові, і з тим відпустив його. А як увечері сиділи по вечірній трапезі87, і ось, за пророцтвом блаженного, привезли три вози корчаг із вином, посланих одною жінкою, що вела господарство в домі благовірного князя Всеволода. Побачивши це, пономар той прославив Бога, дивуючись прореченню святого і блаженного Феодосія. Як сказав: "Сьогодні Бог подасть нам доволі вина", так І сталося.

 

Про непослух келарів. 38.

 

Про непослух заповіді святого. 39.

 

Про недостачу масла дерев`яного. 40.

 

Про бочку, яка наповнилась медом за словом святого. 41.

 

Про вигнання бісів. 42.

 

Про помноження борошна за пророцтвом святого. 43. Так само одного разу прийшов до цього блаженного і преподобного отця нашого Феодосія начальник над пекарями, кажучи: "Борошна не маємо, аби спекти хліба для братії". І говорить йому блаженний: "Іди і поглянь у житницю - раптом хоч трохи борошна знайдеш там, доки Бог знову попіклується про нас". Той же, відаючи, що навіть підмів той засік, і лишилося тільки в одному кутку трохи висівок, сказав преподобному: "Правду кажу тобі, отче, оскільки сам я підмів засік той, і нема в ньому нічого, крім мізеру висівок". І мовить йому отець: "Повір мені, чадо, що може Бог із тої малості висівок наповнити нам борошном засік, як зробив тій вдові за часів Ілії, помноживши одну пригорщу борошна в безліч, щоб змогла вона прохарчуватися зі своїми дітьми протягом голодних часів, доки настав у людей достаток. Ось і нині так є, і може також і нам з малого багато сотворити. Отож, піди і поглянь, чи не буде благословіння Божого і на засіці тому". Вислухавши, пішов той. І як зайшов до будови тої, - побачив, що засік, який перше був порожнім, молитвами преподобного отця нашого Феодосія наповнився борошном, аж пересипається воно через загороду на землю! Вжахнувся, увидівши таке преславне чудо, і, повернувшись до блаженного, оповів [йому]. А святий до нього каже: "Іди, чадо, й не кажи нікому, але спечи, як належить, для братії хліба. Бо це молитвами преподобної братії нашої послав Бог милість свою на нас, подаючи нам усе необхідне, чого потребуємо".

Така була пильність до Бога блаженного, надія преподобного Феодосія, і так вірив у Господа нашого Ісуса Христа, що не покладався на земне ніскільки, і не надіявся ні на що в світі цьому, але усіма думками й усією душею прагнув до Бога, і на Того всі надії поклавши, ніколи не піклувався про завтрашній день, і постійно мав у пам`яті серця слово Господнє: "Не піклуйтеся ні про що, дивіться на птахів небесних, що не сіють, не жнуть і не збирають до житниць своїх, але Отець Небесний харчує їх. [А] наскільки ж ви кращі од них"95. Тому щоночі молився зі сльозами. Молитва: "Владико! Оскільки нині зібрав нас у місці цьому, і якщо завгодно є Святій Твоїй милості, аби жили ми у ньому, будь нам помічником та подателем усіх благ. Бо це в ім`я Святої Матері Твоєї збудовано дім цей. Ми ж також у Ім`я Твоє зібрані в ньому. І Ти, Господи, збережи і сохрани нас од всіляких замислів вселукавого врага й сподоби нас отримати Вічне Життя. Постійно вкладай у серця наші страх перед Тобою, аби ним успадкували благе те, що вготоване є преподобним". І так жив, щоденно повчаючи братію, і наставляючи та втішаючи, й забороняючи розслаблятись, потроху все міцнішими ставати. І так старанно пас своє стадо, піклуючись, аби якийсь підступний вовк, напавши, не розігнав божественну ту святу отару.

 

Про богопоказане світло. 44.

 

Про спеціальну появу святих янголів. 45. Навколишні жителі, які [його бачили], потім оповідали про все, що було, братії. Одної бо ночі почулися голоси незліченних співців.

Почувши спів той, вони встали з постель своїх і, вийшовши з будинків та ставши на високому місці, дивились [у той бік], звідки чулися голоси. Сіяло бо над монастирем блаженного сяйво велике, і ось побачили багато іноків, котрі виходили зі старої церкви і прямували на означене місце, несучи перед собою ікону Святої Богородиці. За нею, співаючи, йшли усі інші, маючи кожен у руці своїй запалену свічу. На чолі всіх виступав преподобний отець їхній і наставник Феодосій. І, дійшовши до того місця, помолилися там і повернули назад. І, як ті бачили, зайшли знову, співаючи, до старої церкви. Цього ж не один, не двоє свідками були, але чимало людей. І побачене оповідали. Слід думати: це янголи явилися, а з братії ніхто цього не чув. Бог так зволив. І заховав од них цю таїну. І коли по тому прочули - прославили Бога, Який творить великі чудеса й прославляє [місце] те, і освячує його молитвами преподобного отця нашого Феодосія.

Але належить нам, це оповівши, повернутися назад, до подальшої хвалебної оповіді про блаженного, все достойне уваги істинно оповідаючи про ревність до Господа нашого Ісуса Христа.

 

Про сповідання святим Віри Христової перед жидами. 46. Ще й такий звичай мав блаженний: не раз, вставши поночі, таємно од усіх ходив до жидів, і з ними сперечався про Христа, корячи і докучаючи їм, і називаючи їх відступниками та беззаконними. Бажав бо за сповідання Христа вбитим бути 99.

 

Про кріпкий підвиз і піст святого. 47. І коли йшов у дні Посту до вищезгаданої печери, [а] звідти також неодноразово, поночі вставши, так, що про це ніхто не знав (і лише Бог беріг його), відходив сам до монастирського маєтку, де закривався у викопаній в таємному місці печері, і ніхто цього не знав100. Перебував у ній він один до Вербного тижня. І знову поночі повертався назад до означеної печери, і звідти у п`ятницю Вербного тижня виходив до братії, аби та подумала, що тут і перебував протягом пісних днів. І так жив [він], не даючи собі спокою бдінням і молитвами всенічними, за стадо своє молячи Бога й заклинаючи Того бути їм помічником у кожному їхньому підвизі.

Щоночі обходив двір монастирський, молячись, і нею оберігаючись, мов твердою стіною, і стеріг, аби не зайшов змій лукавий полонити когось із його учнів. Так огородив [і] всі землі монастирські. Одного разу взято було деякими людьми, що стерегли доми свої, мужів, які творили розбій, і зв`язано, і ведено в місто до судді. І ось, за Промислом Божим, довелося їм проминуїи масток монастирський. Один із лиходіїв тих зв`язаних, показавши головою на те село, сказав: "Якось поночі прийшли до двору того, бажаючи творити розбій, і забрати все, що там є, але побачили високу стіну, так, що не могли й наблизитися до нього". Це бо Благий Бог огородив невидимо [все], що було там, молитвами праведного й преподобного того мужа. Також і Божественний Давид про це пророкував, кажучи: "ОчІ Господні на праведних, і вуха Його в молитві їхній"101. Постійно Владика, Сотворитель наш, прихиляє слух до тих, хто істинно призиває [Його], і почувши їхню молитву, рятує їх, а тут за бажанням та проханням усе творить тим, хто надіється на Нього.

Так преподобний і преблаженний отець наш Феодосій стадо своє пас із загальним благочестям та чистотою, і життя своє провадив у помірності та подвигах, [а] також виправляв інших.

 

Про мужність і твердість святого. 48. Був же в той час розбрат деякий за наукою вселукавого врага, між трьома князями, братами у плоті. Двоє бо війною пішли на одного, найстаршого їхнього брата, христолюбця князя Ізяслава 102. І так він вигнаний зі стольного града Києва. А вони, прийшовши до града того, посилають по блаженного отця нашого Феодосія, переконуючи прийти до них на обід та прилучитися до неправедної тої спілки. Той же, преподобний Феодосій, виповнений Духа Святого, вважаючи, що несправедливим було вигнання христолюбця, каже посланому: "Не піду на трапезу Єзавелину й не причащуся харчу того, виповненого крові та вбивства!" І іншого багато сказавши, відпустив його, мовивши: "Передаси усе це тим, хто послав тебе!"

Вони ж, хоч і почули це, але не посміли прогніватись на нього, бачачи в ньому праведника й чоловіка Божого. Але не послухалися його, а пішли на брата свого, бажаючи відігнати його з тої землі. Потім повернулися назад. І один сів на столі батька й брата свого, інший же повернувся на свої землі.

Преподобний же отець наш Феодосій, виповнившись Святого Духа, почав того викривати за те, що неправедно сотворив, незаконно сівши на столі тому: і старшого брата, який був йому за батька, прогнавши. Так невтомно викривав він його, коли послання пишучи [й] посилаючи йому, коли ж перед вельможами його, котрі приходили од нього, викривав того за неправедне вигнання брата, велячи передати [це] йому. Наостанок же написав йому дуже велику епістолію, викриваючи його і кажучи: "Голос крові брата твого волає до Бога, як Авелева до Каїна". І інших давніх гонителів та вбивць та братоненависників, [як приклад] наводячи, притчами йому все виказавши, те написав і послав до нього. Князь, прочитавши те послання, розгнівався страшно і, загарчавши немов лев, ударив ним об землю. А тому облетіла всіх звістка, що бути блаженному приреченим до ув`язнення. Братія сильно запечалилася й благала блаженного відступитись та не викривати його. Також і багато бояр, приходячи, оповідали йому про княжий гнів на нього, молили його не противитися тому. "А то, - кажуть, - ув`язнити тебе хоче". Почувши, що про ув`язнення кажуть, блаженний зрадів духом і мовить до них: "От тому й радію вельми, брати, що нічого цінного не маю в житті цьому. Чи можна змусити мене втратою майна? Чи запечалюсь, коли заберуть дітей і маєтки? Нічого такого не принесли у світ цей, але голі родилися й так само належить нам голими піти зі світу цього. Тому готовий я до ув`язнення чи до смерті!" І звідтоді почав [ще дужче] докоряти того за братоненависництво. Дуже бо бажав бути ув`язненим.

Але той, хоч і вельми розгнівався на блаженного, але не наважився жодного зла чи печалі сотворити йому, бачив бо мужа преподобного й праведного 103. Бо і раніше постійно заздрив братові своєму, що має у своїх землях такого світильника. Так оповідав чорноризець Павло, ігумен одного з монастирів у його землях, який чув це од нього самого.

Блаженний же отець наш Феодосій, умовлений братією та вельможами, а, найголовніше, зрозумівши, що ніякими словами не доб`ється успіху, облишив його й надалі не корив його за те, вирішивши про себе: краще благаннями його молити, аби повернув брата до своєї землі.

 

Про смирення князя Святослава перед святим. 49. Невдовзі благовірний князь, зрозумівши переміну в гніві блаженного Феодосія - що не викриває його [далі] гнівно, зрадів дуже, здавна бо бажав поговорити з ним і духовними його словами натішитись. І посилає до блаженного [запитати], чи дозволить йому прийти до свого монастиря, чи ні. Той же повелів йому прийти. Зрадівши, князь приїхав із боярами до монастиря блаженного. Великий же Феодосій із братією вийшли з церкви і за звичаєм зустріли його поклоном, як належить [зустрічати] князя. Той же поцілував блаженного. Тоді говорить йому благовірний князь: "Ось, отче, не наважувався прийти до тебе, думаючи, шо в гніві своєму на мене не впустиш нас до монастиря твого". Блаженний же відповів: "Чого може, благий владико, досягти гнів наш проти твоєї влади? Але, належить нам викривати [вас] і наставляти вас на спасіння душі. І вам належить те слухати!".

І зайшли вони до церкви, і помолились. І по молитві сіли. Блаженний Феодосій почав повчати його зі Святого письма. І чимало навчив його про любов до брата свого. Той же знову багато наклепів зводив на брата свого, і задля того не хотів миритись. І, по довгій бесіді, повернувся князь додому, славлячи Бога, що сподобився з таким мужем говорити. І звідтоді часто приходив до нього, духовного того харчу насичуючись більше од меду й ситі: такі бо були слова блаженного, які виходили з медоточивих його вуст. Часто ж і великий Феодосій до нього приходив, нагадуючи про Страх Божий і любов до брата.

Одного ж дня благий і богоносний отець наш Феодосій прийшов до нього 104, і як увійшов до зали, де сидів князь, бачить перед ним силу [людей], що розважали його: одні грали на гуслях, а інші - на музиках грали й голосили; інші - на органах. І так усі грали й веселилися, як належить перед князем. Блаженний же сидів коло нього, долу зорячи, схилився і, ледь нагнувшись, каже: "Чи буде так у той вік майбутній?!" І зразу князь зворушений був словами блаженного і просльозився трохи, [та] повелів тим перестати. Звідтоді, якщо коли і велів тим грати, [то], зачувши про прихід блаженного Феодосія, наказував їм тихо стати й мовчати. Часто ж по тому, лиш звістять йому про прихід блаженного, то, вийшовши, стрічав його, радіючи, перед дверима палацу, і вдвох заходили до покоїв. [Одного разу] весело говорить преподобному: "Ось, отче, істинно кажу тобі: якби звістили мене, що батько мій воскрес із мертвих, то [й тоді] не радів би так, як від твого приходу. І не так бо боявся й благоговів, як же перед преподобною твоєю душею". Блаженний же каже: "То коли так страшишся мене, то сотвори волю мою й поверни брата свого на стіл, який передав йому твій благовірний батько". Той же промовчав, не маючи чого відповісти на те, настільки бо враг розпалив гнівом його на свого брата, що й чути [про те] не бажав. Отець же наш Феодосій всі дні та ночі молив Бога за христолюбця князя Ізяслава та ще й в єктінії велячи того поминати, як стольного князя й найголовнішого, цього ж, котрий, як сказано, попри закон, сів на столі тому, не велів поминати в своєму монастирі. І ледь-ледь бувши умовлений братією, наказав поминати з ним і того, але найперше - христолюбця, а тоді й цього, благовірного.

Великий же Никон, бачачи такі котори між князями, пішов із двома чорноризцями на той самий острів, де був монастир сотворив. Блаженний Феодосій багато його молив, аби не розлучатися їм, доки є у плоті, і аби не йшов од нього. Проте ж той, не послухавшись його в цьому, повернувся до свого місця, як раніше було сказано 105.

 

Про поставлення Великої Церкви Печерської. 50. Ось отець наш Феодосій, виповнившись Духа Святого, почав Благодаттю Божою підвизатися, аби переселитися тому [монастиреві] на інше місце. За допомогою Святого Духа почав мурувати велику церкву в Ім`я Святої Богородиці й Пріснодіви Марії. Перша бо церква дерев`яна була і замала для братії.

На початок такої справи зібралося безліч людей, і одні показували одне місце для будівництва, інші - друге, але не було ліпшого місця від ближнього княжого поля. І ось, за устроєм Божим, їхав мимо благовірний князь Святослав і, побачивши силу народу, запитав, що роблять тут. І, дізнавшись, повернув коня й під`їхав до них. І, як від Бога подвигнутий, показав їм місце на своєму полі, повелівши тут заснувати ту церкву. 106 І помолилися, і возвістилося святе те місце росою з неба, а по тому - сушею, і вогнем, що попалив тернину. Як сказано раніше, здійснилось те на заснуванні церкви" 106.

І, також по молитві, той благовірний князь сам почав копати. Був же і сам блаженний Феодосій повсякдень підвизався та трудився на будівництві того Дому [Пресвятої Богородиці]. Хоча і не завершив його во плоті бувши, але по смерті його Стефан, прийнявши ігуменство, завершив справу й монастир та храм добудував з Божою допомогою, молитвами преподобного отця нашого Феодосія. Туди ж переселилася братія, а на [старому] місці трохи їх зоставили, а з ними - пресвітера та диякона, аби здійснювалася там Свята Літургія.

Ось уже [я] житіє преподобного та блаженного отця нашого Феодосія від юного віку до цього часу написав, [повідавши] з великого мало. Бо хто гідний все по порядку описати добре управління цього блаженного мужа, і хто може достойно похвалити його доблесть?! Хоч старатимусь похвалити гідно справи його, але не зможу, неосвічений і нерозумний. Але скільки по силі мені, про святого оповідаю.

Не раз цього блаженного князі, бояри та єпископи хотіли спокусити, осилити в суперечці, але не змогли, і відскакували, ніби на камінь наразившись, бо був захищений вірою й надією на Господа нашого Ісуса Христа, і в собі обитель Духа Святого сотворив. І був заступником удовам та помічником сиротам, і вбогим - надія, і, простіше кажучи, всіх, хто приходив, повчав та втішав, [а] відпускаючи, подавав бідним те, чого вони потребували, та харч. Багато хто, нерозумний, докоряв йому, але той із радістю все це приймав. Бо ж і од учнів своїх неодноразово докорів та безчестя зазнавав, але терпів, лиш молячи Бога за всіх них 107.

Багато хто з невігласів насміхався та збиткувався над його вбогим одягом. Він же тим не журився, але радів од приниження свого й від докорів і вельми веселився, прославляючи за те Бога. Коли бо хто, не знаючи його, бачив у такому наряді, [то] приймав не за ігумена, а за одного з бідних прислужників монастирських.

 

Про вибавлення вбогої вдови. 51. Ось одного дня, як ішов той блаженний до робітників, які будували церкву, зустріла його вбога вдова, ображена суддею. І каже до того блаженного: "Чорноризче, скажи мені, чи є в монастирі ігумен ваш?" Говорить їй блаженний: "Чого потребуєш од нього, бо ж він - чоловік грішний?" Одказує йому жона: "Чи грішним є - не відаю. Але знаю, що багатьох врятував од печалі й напасті. Тому і я прийшла, аби допоміг мені, обіженій неправедно суддею". Той блаженний, дізнавшись про її [горе], зжалився і каже їй: "Жоно! Йди нині додому, а коли прийде ігумен наш, я оповім йому про тебе, й він порятує тебе од печалі цієї". Вислухавши те, пішла жінка додому. Блаженний же попрямував до судді і, поговоривши про неї, звільнив її од насилля того. [І] той суддя послав повернути їй все, чим скривдив її.

Воістину цей блаженний отець наш Феодосій багатьом заступником був перед князями і суддями, боронячи їх. Ніхто бо не міг ні в чому не послухатися його, знаючи його праведність та святість. І поважали його не за красиві наряди чи коштовні шати, чи багатства великі, але за чисте житіє і світлу душу, і за численні повчання, які кипіли Святим Духом у вустах його. Шкура цапина була йому як безцінний святковий одяг, власяниця ж - як почесна царська багряниця, і, в тому ходячи, звеличився.

 

Про позвання до Бога святого Феодосія. 52. І, життя богоугодне проживши, дійшов кінця його, наперед провидівши день свого відшестя до Бога, і день упокоєння свого, бо смерть для праведника с спокоєм 108.

Тоді ж повелів зібрати братію всю: і тих, хто по маєтках, чи ще в якійсь потребі були відсутні. І всіх зізвавши, почав повчати служителів і приставників, і слуг, аби кожен виконував доручену йому службу старанно і зі страхом Божим, в покорі та любові. І так далі всіх зі сльозами повчав про спасіння душі та боговгідне життя, і про піст, і про старанність у відвідуванні церкви та стояння в ній зі страхом, про братолюбство та про покірність: не лише до старших, але й до рівних собі слід мати любов і покору. І, все це сказавши, відпустив їх. 109 А по тому прийшов благочестивий князь Святослав відвідати блаженного. Той же відкрив правдиві свої вуста і почав повчати його про благочестя, і як триматися православ`я та опікуватися святими церквами. До того ж сказав: "Молюся Господу Богу і Його Всенепорочній Матері Світу за твоє благочестя і за твою державу, аби подав тобі тихе і безперешкодне правління. І ось доручаю твоєму благочестю святий сей монастир Печерський, Дім Святої Богородиці, який Сама зволила сотворити, і хай не має над ним влади ні архієпископ, ні хто інший із клириків Софійських. Хай буде підвладний лиш тобі, а по тобі - дітям твоїм, аж до останнього роду твого" 109. А по цьому блаженного трусила пропасниця і палила люта гарячка 110, і зовсім без сил, лежачи на ложі, казав: "Воля Божа та буде, і яка не є Його воля щодо мене, хай збудеться! Але про одне молю [Тебе], Владико мій Ісусе Христе: милостивим будь до душі моєї, щоб не зустріло її лукавство диявольське, а щоб прийняли її янголи Твої, провели через перепони темних митарств, привівши її до Твого Милосердного Світла". І, це сказавши, замовк. Братія ж була у великій скорботі та печалі через нього. По тому три дні не міг ні говорити, ні очі відкрити, так, що багато хто вважав його мертвим, і лише дехто бачив ще душу в ньому. [Та], через три дні встав, [і], як зібралася вся братія, сказав їм: "Братіє моя і отці! Ось час життя мого вичерпався, як явив мені Господь, коли був я у печері. [Належить] мені піти зі світу цього. Ви ж подумайте між собою, кого хочете, і я поставлю вам [його] замість мене на ігумена". Почувши те, дуже засумувала братія і заплакала, і по тому, вийшовши надвір, порадились між собою і, як єдиними вустами Стефана доместика церковного ігуменом собі нарекли.

 

Про преставлення святого Феодосія. 53. По тому, наступного дня блаженний отець наш Феодосій, скликавши всю братію, мовить їм: "Що, діти мої, вирішили між собою? Хто достойний бути у вас ігуменом?" Вони ж усі сказали: "Стефан достойний по тобі прийняти ігуменство". Блаженний же покликав його і, благословивши, нарік Ігуменом на своє місце, тих же чимало повчив покорятися йому, і по тому відпустив їх, назвавши їм день своєї смерті: "В суботу, - каже, - по сході сонця, душа розлучиться з тілом моїм".  …

 

Про обіцянки, якими [поручився] святий перед учнями своїми. Слово 54.

 

Про поховання святого Феодосія. 55. Братія ж зачинила ворота і, згідно з волею блаженного, не впустила нікого, і сиділа коло нього, чекаючи, доки розійдуться люди, і тоді зможуть поховати блаженного за його заповітом. Було й бояр багато прийшло, але й ті за воротами стояли. І ось, за промислом Божим, затяглося хмарами небо і пішов дощ. І тоді лиш розійшлися. І зразу ж по тому припинився дощ і сонце засіяло. І так, перенісши його до вказаної печери, поклали і, замурувавши, пішли. І не їли того дня нічого.

 

Чудо святого з боярином. 56. Один боярин був у великій немилості у князя. Багато хто, приходячи, казав йому: "Хоче ув`язнити тебе князь". Той же старанно молився Богу і святого отця нашого закликав на допомогу, кажучи: "Знаю, отче, що ти є святим. Настали часи [погані]. Постарайся, молячи Владику Небесного, аби врятував мене од напасті цеї". І ось, одного дня, спав він у полудень, і ось явився йому преподобний отець наш Феодосій, мовлячи: "Чого так печалишся? Чи думаєш, що я полишив вас? Хоча тілом і відлучився од вас, але духом завжди з вами є. І ось на ранок покличе тебе князь, не маючи жодного гніву на тебе. Та й надалі на посаду твою поставить тебе". Той же вельможа не увві сні бачив, але прокинувся той, побачив спину блаженного, який виходив через двері. І за сказаним сталось. Як казав тому блаженний, так і збулось. Тому той звідтоді ще більшу любов мав до монастиря блаженного Феодосія.

 

Чудо святого з украденим сріблом. 57. Один муж хотів іти в путь. Мав же скарбничку, повну срібла, [яку] приніс до монастиря блаженного отця нашого Феодосія і передав її на зберігання одному чорноризцеві, на ім`я Конон, який був його близьким другом. Побачивши те, один із братії, на ім`я Никола, бувши уражений бісом, вкравши [скарбничку], заховав. Конон же, зайшовши до келії своєї й поглянувши, не знайшов того, і від того запечалився, і зі сльозами молився Богу, й раз у раз закликав святого отця нашого Феодосія, аби не посоромленим бути тим, хто дав йому на зберігання.

А по тому задрімав трохи. І ось бачить увві сні блаженного Феодосія, котрий каже до нього: "Те, про що печалишся, чорноризець Никола взяв за диявольським попущенням і заховав у печері". Показав йому й місце, кажучи: "Іди, нікому не кажучи про те, і візьми своє". Той же прокинувся і, зрадівши, встав швидко і, запаливши свічу, пішов на вказане йому місце, і знайшов [усе] за словом святого отця. Взявши, поніс до келії своєї, хвалячи і славлячи Бога та угодника його, блаженного Феодосія, прославляючи.

 

Про хворого клирика. 58. А ще оповідають, як один із клироса святої великої соборної церкви Софійської, хворіючи вельми і недугом вогняним палений, трохи-трохи отямившись, молив Бога та святого отця нашого Феодосія про полегшення хвороби. І коли по тому заснув,- побачив блаженного Феодосія, що подає йому свою патерицю, кажучи: "Візьми це і ходи з нею". І той, взявши, почув відступ хвороби й зникнення гарячки. Так і оповідав тим, хто був там, явлення блаженного. І як одужав - пішов до монастиря блаженного й оповів братії, як зцілився від хвороби молитвами святого отця нашого114 Феодосія. І хто чув – прославили 114 Бога, що дав благодать тому блаженному рабу своєму. Але ми до наступного кінця оповіді перейдемо.

 

Про ігуменство Стефанове. 59. По успінні блаженного отця нашого Феодосія Стефан, ігуменство прийнявши, підвизався в будівництві церкви, яку блаженний почав мурувати 115.

Таж, благодаттю Христовою і молитвами преподобного отця нашого Феодосія, за декілька років збудована була церква й монастир зведено, і перейшла туди вся братія. На тому ж [старому] місці, як говорилося, небагатьох їх залишено, аби за звичаєм ховали помираючу братію. Так стояли поряд два монастирі. Є ж між ними двір, який збудував прп. Феодосій на притулок старцям, і було те все єдиною огорожею захищене, але різними дворами. І, до того ж, встановив отець наш Стефан, аби у старій церкві щоденно служилась служба за померлу братію.

Бог же усе давав на потребу, і так примножилося місце те Благодаттю Божою та молитвами святого нашого отця Феодосія.

 

Про прогнання Стефана, який потім був єпископом Володимирським. 60.

 

Про ігуменство Никонове. 61. По вигнанні того ченці монастиря преподобного Феодосія з загального бажання великого Никона на ігуменство собі поставили. Бо той по успінні блаженного прийшов із свого місця в монастир той. І це, вважаю, по Божій волі було те поставлення - бо був той найстаршим од усіх, і блаженний отець наш Фсодосій його руками сподобився постриження й прийняв святий та янгольський образ монашеський. Не раз пробував враг також йому перепону творити і на нього крамолу підняти, але не міг.

Проте, ми вже багато оповідей виклавши в повісті, тут закінчимо писання.

Це бо скільки [написано] вище про блаженного і великого отця нашого Феодосія, питаючи, чув од старших від мене отців, які були тоді [в монастирі] - те записав я, грішний Нестор, найменший од усіх у монастирі преподобного отця нашого Феодосія. Прийнятий же був до нього преподобним ігуменом Стефаном і ним пострижений був, і монашеського одягу сподоблений, також і на дияконський сан ним зведений був118, [хоч] і не був його достойний - нерозумний і невіглас. Найголовніше ж - незліченними гріхами сповнений од юних літ. Одначе, Божою волею і з любові той це зробив. Це ж, о братіє, оскільки постійно чув я [про] добре та чисте житіє преподобного і богоносного отця нашого Феодосія, - дуже радів, дякуючи тому, що потрудився так, і так жив у останні часи. Бачив же я, що не було це ніким записане. Тому печаль і скорбота душу мою сповнює. А оскільки любов`ю охоплений до святого і великого отця нашого Феодосія, спробував від грубості серця мого те, що чув, записати - із великого мало - на славу та честь Великому Богу і Спасу нашому Ісусу Христу, з ним же Отцю, слава разом із Пресвятим Духом, нині, і повсякчас, і в безкінечні віки віків. Амінь.

 

Source: http://www.hram.kiev.ua/index.php?mode=books&cat=6&parent=660&id=367